Бій під Крутами не можна назвати найбільш кровопролитною подією, вона не була вирішальною, з боку УНР у ній не була задіяна найкраща зброя, а люди були зовсім не підготовані. Впродовж 70 років про цю подію мовчали, проте, не дивлячись на такий великий проміжок часу, про неї усе ж заговорили...
Бій під Кру́тами — бій, що відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути, поблизу села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та загоном з київських студентів і бійців вільного козацтва, що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.
В бою під Крутами оборонці української державності отримали переконливу військову перемогу. Наступ ворога було зупинено і здійснено організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Більшовики втратили боєздатність на чотири дні. Вони мусили підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.
Ось як описує ці події колишній голова Генерального секретаріату Центральної Ради УНР Дмитро Дорошенко:Коли з боку Бахмачу і Чернігова рушили на Київ більшовицькі ешелони, уряд не міг послати для відсічі ані єдиної військової частини. Тоді зібрали нашвидкуруч загін зі студентів і гімназистів старших класів і кинули їх - буквально на забій - назустріч прекрасно збройним і численним силам більшовиків. Нещасну молодь довезли до станції Крути і висадили тут на "позиції". В той час, коли хлопці (які у більшості не тримали ніколи в руках рушниці) безстрашно виступили проти більшовицьких загонів, що насувалися, начальство їх, група офіцерів, залишилася в потягу і влаштувала тут пиятику у вагонах; більшовики без зусиль розбили загін молоді і погнали його до станції. Побачивши небезпеку, ті, що знаходилися в потягу, поспішили дати сигнал до від'їзду, не залишившись ні на хвилину, щоб захопити з собою когось з бігучих... Шлях на Київ був тепер абсолютно відкритий. Говорять, ініціатива відправлення на видиму загибель декількох сотень нещасної молоді належала військовому міністрові Н. В. Поршу.»
Опрацьовуючи матеріал з приводу битви під Крутами, дивлячись документальні фільми, в мене склалося своє враження, своя думка стосовно цієї події, яка, можливо, не зовсім відповідає вашй думці, або є незовсім правильною на ваш погляд, проте я наважусь висловити її. У цій події єдиними, кого мені стало шкода, були студенти, яких відправили на загибель без належного устаткування та підготовки (хоча вони були й добровольцями). Нещасні хлопці загинули, на мій погляд, через похибку та прорахунок Центральної Ради, яка розпустила військо, усунула С.Петлюру та проводила політику мирного рзвитку подій.
Хотілося б завершити думкою українського історика Данили Яневського:
"...Вони кинули цим хлопцям кістку. Кістка - це дуже гарна ідея - незалежна Українська держава, але за цим далі була порожнеча..."
Бій під Кру́тами — бій, що відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути, поблизу села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та загоном з київських студентів і бійців вільного козацтва, що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.
В бою під Крутами оборонці української державності отримали переконливу військову перемогу. Наступ ворога було зупинено і здійснено організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Більшовики втратили боєздатність на чотири дні. Вони мусили підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.
Ось як описує ці події колишній голова Генерального секретаріату Центральної Ради УНР Дмитро Дорошенко:Коли з боку Бахмачу і Чернігова рушили на Київ більшовицькі ешелони, уряд не міг послати для відсічі ані єдиної військової частини. Тоді зібрали нашвидкуруч загін зі студентів і гімназистів старших класів і кинули їх - буквально на забій - назустріч прекрасно збройним і численним силам більшовиків. Нещасну молодь довезли до станції Крути і висадили тут на "позиції". В той час, коли хлопці (які у більшості не тримали ніколи в руках рушниці) безстрашно виступили проти більшовицьких загонів, що насувалися, начальство їх, група офіцерів, залишилася в потягу і влаштувала тут пиятику у вагонах; більшовики без зусиль розбили загін молоді і погнали його до станції. Побачивши небезпеку, ті, що знаходилися в потягу, поспішили дати сигнал до від'їзду, не залишившись ні на хвилину, щоб захопити з собою когось з бігучих... Шлях на Київ був тепер абсолютно відкритий. Говорять, ініціатива відправлення на видиму загибель декількох сотень нещасної молоді належала військовому міністрові Н. В. Поршу.»
Опрацьовуючи матеріал з приводу битви під Крутами, дивлячись документальні фільми, в мене склалося своє враження, своя думка стосовно цієї події, яка, можливо, не зовсім відповідає вашй думці, або є незовсім правильною на ваш погляд, проте я наважусь висловити її. У цій події єдиними, кого мені стало шкода, були студенти, яких відправили на загибель без належного устаткування та підготовки (хоча вони були й добровольцями). Нещасні хлопці загинули, на мій погляд, через похибку та прорахунок Центральної Ради, яка розпустила військо, усунула С.Петлюру та проводила політику мирного рзвитку подій.
Хотілося б завершити думкою українського історика Данили Яневського:
"...Вони кинули цим хлопцям кістку. Кістка - це дуже гарна ідея - незалежна Українська держава, але за цим далі була порожнеча..."
Немає коментарів:
Дописати коментар