Електронний зошит з історії учениці Черкаської ЗОШ I-III ст.: жовтня 2014

Українські січові стрільці

Українські Січові Стрільці були першими українськими частинами на бойовищах Східної Європи після Полтави 1709, вони мали велике значення для відновлення військових традицій, для зростання українського патріотизму, створення військового словництва, термінології, військового фольклору, пісні й музики (оркестра УСС), для устійнення форми українського однострою (мазепинка).
Зібрані з ініціативи українських діячів Галичини 18 березня 1913 р. збори проголосили створення українського військового товариства «Січові стрільці». Головним отаманом «Січових стрільців» було обрано доктора Володимира Старосольського, його заступником — осавулом Дмитра Катамая.

У перші місяці після зборів стрілецькі товариства швидко поширилися по усій Галичині. Найперше вони утворилися в Бориславі (керівники — Клим Гутковський, Левко Лепкий, Пилип Левицький), Сокалі (керівники — Осип Демчук, Осип Семенюк), Яворові (керівник — Роман Харамбура), Ясениці Сільній (керівник — Григорій Коссак). Активно працювали в новостворених товариствах Михайло Волошин, Степан Рудницький, Володимир Кучабський, Дмитро Вітовський. За короткий час було організовано стрілецькі чоти, сотні, курені, фахові офіцерські школи, близько 50 товариств «Січових стрільців».

Товариство «Січові стрільці» придбало 100 карабінів і проводило навчання в передмістях Львова. Генеральна старшина визначила пріоритетними такі статті витрат у січових осередках: придбання зброї (манліхерівський карабін з пристроєм до кімнатної стрільби та 2000 кімнатних набоїв), забезпечення інструкціями та підручниками з військової справи.

Керівництво стрілецькими товариствами в Галичині здійснював Кирило Трильовський через «Стрілецьку секцію» «Українського січового союзу», створену в квітні 1913 р. У 1913–1914 рр. товариства «Січ», що були осередками активної пропагандистської діяльності радикальної партії, стали базою для зародження передвоєнного січового стрілецтва.